Чтение онлайн

– Рапорт залиш секретареві, – без паузи повідомив він, не обертаючись до Анрі. Напевно, «зжертий грифоном» слуга потребував невсипущого нагляду. – Копію спалиш на транс-лампаді, з замовлянням. Я дорогою перегляну… Квестори живі, як мислиш?

Мовчання вігіли він зрозумів правильно.

– Шкода, справді шкода… Тепер буде важче…

Що саме тепер буде важче, Месроп не сказав. Над його лисиною на павутинці гойдався відчайдушно хоробрий павучок-пустельник. Анрі мимоволі відзначила довжину павутинки, розмір павучка, колір черевця, амплітуду коливань від протягу; дала поправку на день тижня… З усього виходило, що на Месропа чекає далека дорога та купа різномастих королів. Інтерес світив козирний, але нервовий. У поєднанні з пізнім вечором, точніше, з ніччю, що насувалася, результат ворожби наводив на різні думки.

Наприклад, про те, що прибиральникам Трибуналу світить прочухан.

Порозводили павутиння…

– А ти не мудруй, голубонько, не мудруй лукаво, – як і раніше дивлячись у вікно, Месроп повернувся й накивав на вігілу пальцем. – Навіщо красуням зайві зморшки? Краще доповідай коротенько, чим займатимешся зранку. Я вас, роботящих, знаю, вам би до полудня боки відлежувати…

Той факт, що завтра – вихідний, голова оминув.

Ніби забув.

Павучок вирішив не спокушати долю й утік під карниз, на якому кріпилися портьєри. Така втеча віщувала зміну марних клопотів на клопоти важливі про що Анрі розсудливо не повідомила начальству. Доповівши про «Розу Кроків» і чаровий відбиток мана-фактури записів (не забути віднести у Великий Гаруспіціум!), вона згадала про залишкові еманаури. Ця згадка немов зумисне причаїлася, щоб зараз боляче хлюпнути в скронях.

– Хочу взяти некрослід від готелю. З'ясувати, куди рушили вози з тілами. На вуличну варту надії мало, запевне ж проморгали, йолопи… Існує шанс, що небіжчиків переховують у місті, очікуючи, поки вщухне тривога.

– Часом не сама слід брати налаштувалася? – Месроп нарешті обернувся до вігіли і всівся на широкому підвіконні, схрестивши ніжки. Товстун зараз був схожий на глиняну фігурку Добряги Сусуна, якими торгують рознощики в Сусунів день. І осміхнувся так само хижо. – Нові таланти прорізалися? Чому я не в курсі?

– Залучу слідопита. Лягавого волхва, наприклад.

Осміх зробився ширший, нагадуючи тріщину входу в геєну. Рівненькі, гостренькі зубки голови Трибуналу блищали, як благі наміри, перлами яких мостять дорогу до Нижньої Мами. Анрі й сама зрозуміла свою помилку. Лягаві волхви, люди тонкої, нервової мани, брали тільки живий слід. У пошуках «мертвого рядка» вони незмінно пасували. Ганьба, пані вігіло. Дозволяю почервоніти й згоріти від зніяковіння.

– Замовлю в розпліднику моранського хорта. Із псарем-провідником.

– Розплідник у вихідні зачинено, – Месроп зволив згадати про дні тижня. – Провідники роз'їхалися по домівках: пити вино й любити милих жіночок. Живуть вони здебільшого за містом. Навіть якщо я розпоряджуся сплатити понаднормові, щоб полегшити псарям зайву роботу – поки ти розшукаєш кого-небудь, поки домовишся…

Він правий. Слід прохолоне, його затопчуть, на сліду кицька з'їсть горобця, створить відволікаючі перешкоди. Треба поспішати.

– Слід може взяти хтось із некромантів.

– Може, голубонько. Але чи багато некротів погодяться співпрацювати з нами? Нема чого шкіритися, я тобі неабихто, таких, як я, одиниці – і то за щастя…

Натяки на своє темне минуле Месроп Серкис, для старих друзів – Месроп Кликуша, до служби в ТТ – некролог широкого профілю, сприймав спокійно.

– Гаразд, Мантикоро, користуйся, поки я живий. «Мертвий рядок» найкраще беруть малефіки. Не питай, чому, інакше по закінченні справи замість відпустки відправлю в скрипторій. Розділ «Кров'яний слід», підрозділ «Верхнє чуття», інкунабули з шостої по дев'ятнадцяту.

Товстун мрійливо примружився, звів куценькі брівки і забубонів:

– Не має жодного значення, що саме малефік робитиме зі слідом: виліпить зі слідової глини вольт, спалить у печі, переплавить із чорним склом і піском, після чого втопить, розкришить, змішає із землею і прахом, узятими з могил, старої і свіжої…

Він обірвав тираду, розреготався.

– Старію, голубонько. Стаю балакучий і сентиментальний. Словом, пошукай гарного малефіка. Не знайдеш сама, дзвони в било. Допоможу, чим зможу. Серафим мені не відмовить.

І стрибнув у віконце раніше, ніж Анрі встигла сказати, що все зробить якнайкраще, без сумнівної допомоги лейб-малефактора Серафима Нексуса. Виглянувши назовні, вігіла поцінувала майстерність і ту недбалу зграбність, з якою начальник «підстелив соломки». Четвертий поверх все-таки. А Месроп таки старіється, по всьому видно, що старіється.

Перед дамами хвіст віялом розпускає, лисий фанфарон.

– Месропе! Чекай!

– Добродійко, ви зловживаєте нашою дружбою! – долинуло знизу.

Начальник став ввічливим. Погана ознака. Головний біль повернувся, але в Анрі не залишалося вибору. Вона склала пальці умовним знаком «алюр-два-т» і виставила руки у вікно. Долоні обпекло поривом вітру; мить, і крихітний інстант-образ начальника виник на підвіконні.

– Я підвісила обер-квізитору фон Шмуцу «мушку», – не чекаючи, поки мініатюрний Месропчик зробиться втіленням вселенських лих, випалила Анрі. – Сьогодні вранці, у готелі. Під час першої зустрічі.

Почувши знайоме смачне слово, з-під карниза звісився відважний павучок. Гойднувся вниз, бажаючи доброю прикметою підбадьорити й заспокоїти.

– Навіщо? – запитав міні-начальник, який ледь мерехтів. – Ні, стривай… Звичайну чи «злодійку»?

– «Злодійку», – чесно зізналася вігіла.

– Гм-м… І що, добродійко, подвигло вас на фасцинацію співробітника Всевидющого Приказу? Зауважте, несанкціоновану фасцинацію! Я слухаю.

Фасцинацією, або «заочним зачаруванням», у Трибуналі йменувалася точкова підсадка свідкам або інформаторам часток особистої мани, що формує зв'язок між вігілом (вігілою) і об'єктом фасцинації. Такі частки називають «мушками», за аналогією зі штучними родимками, улюбленою прикрасою кокеток.

«Мушка-злодійка» відкривала таємний доступ до об'єкта поза його бажанням.

Звісно, магам ніхто «злодійок» не підвішував, – ризик миттєвого викриття множився на ризик відторгнення «мушки» ревнивою маною об'єкта. Але у випадку зі звичайними людьми ця штука незмінно спрацьовувала.

– Всевидющий Приказ не квапився сповістити нас про трагедію в готелі, – коротко доповіла Анрі, розуміючи, що від переконливості доведень залежить не одна лише її кар'єра. – Наші локатори зовсім випадково засікли нехарактерно забарвлений викид мани. При першому знайомстві обер-квізитор фон Шмуц виявив недоброзичливість і відсутність доброї волі. Тому, ще до наказу про спільне розслідування, я вирішила, що в разі замовчування ним частини відомостей буде доцільно…