Чтение онлайн

— Оп'ять же панотець вам метрику зробить! — сказав Пузанов. — У них і печатка є, і все, що треба.

Вони вийшли. Перед дверима грівся на сонці собака. Майборода одразу впізнав його. Це був той самий, якого він різав на вокзалі.

— А це ти, сатано! — прошепотів Майборода. Він міркував із секунду, чого б такого зробити.

— Дайте ножа, — пошепки сказав він Пузанову.

Пузанов витяг здоровий складний ніж. Майборода розчепірчив його, обережно нахилився до собаки й, що мав сили, встромив йому ножа в шию.

Собака дико зойкнув і помчав по вулиці.

Ніж стирчав у загривку.

— Здорово ви його! — засміявсь Пузанов до Майбороди і взяв його під руку.

Майборода ще раз перехрестився, й вони пішли вниз по вулиці.

О Майбородо! О маленька гнидо на засмаглім, жилавім тілі радянської країни! Я не можу сердитись на тебе, бо ти всього тільки маленька філософська гнида — а по спеченому сонцем, закуреному шляхами тілу повзають грубі, налляті кров'ю блощиці — серед них ти — дрібнесенька, плохенька цяточка!

Я розумію тебе — ти родивсь од воші, і от — ти гнида! Твій суворий папаша, що торгував мануфактурою коло собору, держав тебе прикро й не дозволяв тобі курити. Твої товариші сміялися з тебе, й дратували тебе — й тоді ти плакав і скаржився батькові, й батько лаяв слюсарчуків поганими словами і не дозволяв тобі з ними гратись.

Папаша твій був членом Союзу руського народу й читав «Русское Знамя» — і ти почав читати «Русское Знамя». Там ти дізнався, що жиди гублять Росію і погублять її, коли руські люди не візьмуться за них. Папаша гуляли з мадмуазелями, а ти — тихенько займався онанізмом. Ти виріс і став у магазині за касира. Ти пробував брати трохи грошей з каси, й папаша бив тебе ремінем.

Я співчуваю тобі, о Майбородо! Все йшло на погане, й ти став філософом.

Але одна надія жевріла в твойому затурканому серці — що папаша помруть і ти станеш хазяїном.

Та все йшло на погане, і сталося так, як пророкувало «Русское Знамя». Жиди одняли в папаші магазин і оддали його папашиним робочим, і ти, о Майбородо, оставсь касиром у папашиних прикажчиків. Тоді ти, о Майбородо, зробивсь філософом. Папаша вмерли, й ти зробивсь філософом. Ти ждав.

Ти ждав і діждавсь...

Так мислив я, ідучи повз кооперативний магазин. Зненацька я спинивсь. Повз мене промчався Пузанов, розмахуючи руками. За ним ледве встигав поспівати міліціонер. «Обікрали!» — репетував Пузанов і нісся до своєї крамниці.

«Хто ж обікрав Пузанова?» — замисливсь я. Хвилину я пройшов, нічогісінько не тямлячи. Хто ж міг обікрасти Пузанова? Адже ж його брат повсякчас сидить у крамниці, коли Пузанов ходить закупляти крам чи платити податки в фінвідділ.

На розі я налетів на газетяра й потрапив носом у свіженьке число газети, що одгонило ще друкарнею. Я одсахнувсь, очі мої зустрілися з чорними рядками, й я прочитав одне слівце: «Константинопіль».

Я одразу відгадав усе. Неначе полуда спала з моїх очей.

— Константинопіль!

Майборода втік до Константинополю! Це він обікрав Пузанова, коли той замкнув його в своїй кімнаті, загрожуючи видати його міліції й правлячи з нього всі гроші, що він узяв у кооперативній касі. Він обікрав Пузанова, поки той ходив до панотця порадитись у справі Майбородиних грошей. Він знайшов пузановські гроші під черінню в грубці, виліз у вікно, сів на візника... і зараз він уже сидить у потязі, що йде на Одесу. Поки Пузанов приведе міліцію, поки приведуть собак, Майборода без вусів і з голеною головою доїде до Одеси, сяде на турецький парусник і гайда до Константинополю!..

Я вже зовсім налагодився був іти до міліції й порадити дати телеграму до Одеси, але швидко схаменувся. Все одно не повірять! Звідки, скажуть, ви знаєте? І що, скажуть, ви, товаришу, взагалі знаєте в цій справі? Ні, це мені не підходить. Краще піду додому. Другого дня, саме коли я прокинувсь, Майборода сходив паршивою мотузяною драбинкою на турецький парусник. Це була непевна-таки посудина. Турки називають її...

«То справа турків, як її називати!» — вирішив Майборода й ступив на палубу. Босий турок з одним-однісіньким оком провів його до мізерної коморки — це була Майбородина каюта. Майборода сів на лаву й помацав калитку з грішми, що висіла йому на шиї під сорочкою. На палубі метушились турки, смикали якесь мотуззя і готувались відпливати.

«Віддавай!» — гукнув хтось із палуби.

«Усе гаразд!» — здалося Майбороді, бо причали трішки сколихнулись і поповзли в вікні Майбородиної каюти. Майборода дістав з чемодану ковдру, розіслав її на лаві й ліг... — йому дуже кортіло спати.

«Усе гаразд!» — пересвідчився Майборода, бо причали зникли з вікна, позначилася темна смуга води й за нею обриси портового міста. Повз вікно перебіг босий турок з одним оком. Майборода кліпнув очима й заснув.

...Проходили якісь вагони, на паровозі сидів Пузанов, збочив з колії й поїхав у ліс. У лісі було вогко, з листя сипались краплі й мочили Майбороді комір. Між двох дерев, на мотузку теліпалася гойдалка. Пузанов роздвоївсь на себе й на брата, й вони узяли вдвох всаджувати Майбороду на гойдалку. Майборода пручався, з дерев капотіло йому на голову, але Пузанови розгойдали його й беркиць! — він налетів спиною на дуб. Майборода хотів утекти, але ноги задубіли й не слухались. Гоц! Майборода знову налетів на дерево — й прокинувся.

Було якось дуже погано. Ніякої гойдалки не було, а Майборода лежав на підлозі.

Майборода звівсь на ноги й ступив уперед. В ту саму мить на нього налетіла стінка й ударила його по голові. Майборода одсахнувсь, та друга стінка коцнула його в коліно. Майборода ухопивсь руками за клямку дверей; двері розчахнулись, і на Майбороду линуло водою.

Що там було! Скільки скинеш оком, було саме море, чорне, й по ньому кипіла якась жовта блювотина.

Це було до того огидно, що Майбороду потягло блювати. Він понад стінкою каюти вийшов на палубу, схилився, і пішло, і пішло! Парусник хилився то вправо, то вліво, за хвилею зносилась хвиля, вода зливала палубу й стрибала на неї знову, а Майборода блював і блював.