Чтение онлайн

Четверта заповідь.

– А рапорти?

– Певна річ, ми маємо власні рапорти про убивства Боргні та Шарлотти, але в них нічого немає. Жодних матеріальних доказів, жодних свідків, котрі могли б повідомити про щось незвичайне. Ані кревних ворогів, ані ревнивих коханців, ані жадібних спадкоємців, ані переслідувачів, котрим стали на заваді, – ані наркодилерів або якихось інших кредиторів. Коротше…

– Жодних зачіпок, жодних очевидних мотивів і без знаряддя вбивства. Я б розпочав із допитів у справі Маріт Ульсен, але, як ти чудово знаєш, ми над цією справою не працюємо.

Кая посміхнулася:

– Авжеж ні. До речі, сьогодні мала розмову з одним репортером з відділу політики «Верденс ганг». Він сказав, що ніхто із журналістів, акредитованих у стортингу, не знає, чи були у Маріт Ульсен депресії, психологічні зриви чи думки про самогубство. Вони нічого не можуть повідомити, чи мала вона ворогів у професійній царині або в особистому житті.

– М-м-м…

Харрі й далі перебирав поглядом обличчя у гурті. Жінка з безумним поглядом та дитиною на руках…

– Що потрібно цим людям?

На задньому тлі – спина чоловіка, який покидає місце злочину. Дута куртка, плетена шапочка…

– Їм потрібен шок. Ураза. Розвага. Очищення…

– Малоймовірно.

– І ти читаєш Джона Фанте. Тобі подобаються старі речі? – Він кивнув на кімнату й увесь будинок. Але розраховував при цьому, що вона розповість щось про чоловіка, котрий аж настільки старший за неї, як він гадав.

Вона зацікавлено подивилась на нього:

– Ти читав Фанте?

– Замолоду, коли я цікавився Буковськи, я читав його книжки, але назв не пригадую. Я купував їх здебільшого тому, що Чарлз Буковськи – затятий його шанувальник.

Він демонстративно подивився на годинник:

– Ого, час додому.

Кая здивовано поглянула на чоловіка й на непочату чашечку з кавою.

– Та все ця різниця в часі… – Харрі посміхнувся й підвівся. – Ми можемо поговорити про це завтра, коли зустрінемось.

– Авжеж.

Харрі помацав кишені.

– Та й сигарети скінчилися. Пригадуєш той блок «Кемела», який я залишив тобі, щоб не відібрали за перевищення норми?

– Зажди, – посміхнулась вона.

Коли вона повернулася з розкритим блоком сигарет, Харрі вже стояв у коридорі у чоботях та куртці.

– Дякую, – сказав він. Витягнув одну пачку й відкрив її.

Коли вийшли на сходи, вона мовила, прихилившись до одвірка:

– Можеш не відповідати, але, як на мене, це була якась перевірка.

– Тобто? – запитав Харрі й підкурив.

– Я не уточнюватиму, що це була за перевірка. Але скажи: я пройшла її?

Харрі усміхнувся.

– Та ні, я лише через оце прийшов. – Він пішов униз сходами, махаючи блоком цигарок: – Отже, о сьомій нуль-нуль.

Харрі замкнув двері. Клацнув вимикачем, переконуючись, що електрику ще не відключили. Скинув пальто, увійшов до вітальні, увімкнув «Deep Рurple». Це був його улюблений гурт у категорії «ніде правди діти, глупство, але страшенно приголомшливо». «Спід Кінґ». За ударними – Аян Пейс. Харрі сів на диван, стиснувши скроні кінчиками пальців. Собаки рвалися з ланцюгів. Вони вили, хрипіли, бризкали слиною, зубами впивалися йому в нутрощі. Якщо сьогодні він відпустить їх – дороги назад уже не буде. Цього разу – не можна. Раніше він мав удосталь причин, щоб зупинитися. Ракель, Олег, робота, можливо, навіть батько. До спиртного – зась. Отже, потрібен інший трунок. Контрольований трунок. Дякую, Кає. І йому не соромно? Соромно, авжеж. Але гордощі – це розкіш, яку він міг далеко не завжди собі дозволити.

Він зірвав плівку з блока сигарет. Вийняв пачку із самого низу. Майже не помітно, що її розкривали. Таких жінок, як Кая, ніколи не зупиняють під час митного огляду. Розкривши пачку, він витягнув фольгу. Розгорнув і поглянув на коричневий кавалок. Втягнув ніздрями солодкий запах.

І розпочав необхідні приготування.

Харрі перепробував усі можливі способи куріння опіуму: від найскладніших ритуалів у курильнях, які за складністю не поступалися китайським чайним церемоніям, включно з різноманітними способами – послуговуючись люлькою для куріння, до найпростішого – підпалити грудочку, прикласти до неї соломинку й щосили затягнутися, поки наркотик перетвориться на дим. Способів безліч, але мета завжди єдина: щоб діюча речовина – хай то морфін, тебаїн, кодеїн чи цілий букет інших хімічних складових – потрапила у кров. Харрі використовував простий спосіб. Він примотував скотчем сталеву ложку до краєчка столу, відщипував від грудки дрібку завбільшки з сірникову голівку, клав її у ложку й підносив під неї полум’я запальнички. Коли запахне опіумом – тримав над ложкою звичайнісіньку склянку, збираючи дим. Потім засовував у склянку соломинку з гнучким краєчком і щосили затягувався. Харрі зауважив, що у нього вже не тремтять пальці. У Гонконзі він постійно перевіряв ступінь своєї залежності й у певному сенсі був найбільш дисциплінованим трункозалежним з тих, з ким знався. Він наперед відміря'в собі порцію спиртного, а потім не пив більше ані краплі, навіть якщо голова чманіла. Часом у Гонконзі він не вживав опіуму тиждень-два, обмежуючись кількома пастилками паральгіну-форте: абстинентний синдром він, певна річ, не пригнічував, але мав певну психологічну дію, позаяк Харрі знав, що у ньому є крапелька морфіну. Отож ніяка це не залежність. Хіба що трошки від алкоголю, але від опіуму – навряд. Утім звісно, що критерії залежності досить розпливчасті. Оскільки, щойно Харрі почав примотувати скотчем ложку до столу, як відчув, що собаки вгамувалися. Зрозуміли, що скоро їх нагодують.

І вони заспокояться. До наступного разу.

Розпечена запальничка вже пекла пальці. На столі лежали соломинки, які він прихопив у «Макдональдсі».

За мить він зробив першу затяжку.

Подіяло миттєво. Зник біль, навіть той, про який він і гадки не мав. Повернулися асоціації, образи. Сьогодні вночі він зможе заснути.

Бйорна Гольма не брав сон.

Він силкувався читати книгу Ескотта про нетривале життя й тривалу смерть легенди кантрі Хенка Вільямса, слухав диск із записом Люсінди Вільямс в Остіні, рахував техаських довгорогих корів – не брало, й квит.

Дилема. Вся справа в ній. Проблема, бо нема однозначно правильного рішення. Експерту-криміналісту Гольму такі проблеми були ненависні.

Він скрутився калачиком на своєму дивані, що був для нього закороткий. Диван прибув зі Скреї укупі з його персоною, добіркою вінілових платівок Елвіса, «Sex Pistols», «Jason amp; The Scorchers», трьома костюмами від кравця в Нешвіллі, американською Біблією й кухонними меблями, які пережили три покоління Гольмів. Але зосередитися так і не спромігся.

Дилема була в тому, що, оглядаючи мотузку, на якій повісили чи то повісилася Маріт Ульсен, котра втратила голову, він дещо виявив. Може, з того зовсім нічого не випливає, але питання в іншому: кому він має доповісти – у Крипос чи Харрі? Гольм виявив на мотузці крихітних черепашок, на той час іще виконуючи завдання Крипосу. І з біологом, який вивчав підводний світ прісних водойм у Біологічному інституті при університеті Осло, він мав розмову, ще коли працював на Крипос. Але Беата Льонн передала його у розпорядження Харрі, перш ніж він устиг викласти все це у рапорті, тож завтра, сівши за комп’ютер, він муситиме писати рапорт на ім’я Харрі.

Гаразд, формально ніякої дилеми не існує, результати огляду належать Крипосу. Віддати їх комусь іншому – означає виявити недбалість. А чим він, якщо чесно, зобов’язаний Харрі Холе? Від нього ж суцільні неприємності. У роботі поводився дивно й безцеремонно. А вже коли Харрі надудлиться, то взагалі стає небезпечним для життя. Утім, меткий і хвацький, коли тверезий. На нього можна покластися, він не з тих, що згодом не нагадають «you owe me», мовляв, ти мені винен. Кепський ворог, але чудовий друг. Гарний чоловік. Достобіса гарний. Навіть чимось скидається на Хенка.