Чтение онлайн

Дід приступивсь до Копистки, лупнув очатами:

— Хіба до церкви прийшов, Мусію? Сьогодні ж будень!..

К о п и с т к а. А ви, діду, чого прийшли, коли будень?

Д і д з ц і п к о м. Молитися прийшов, щоб ти знав, а не кадить, як ти ось, цигаркою. Кинь мені зараз! Хіба повилазило — церква?

К о п и с т к а. Та я ж не в церкві курю, а на вулиці. Кому яка з цього шкода.

Д і д з ц і п к о м. Не маєш такого права, щоб цигаркою смердіти під церквою! Не маєш права, щоб ти знав!

З л и й г о л о с. Та хіба вони послухають старих людей?

Д і д з ц і п к о м. Думають, що забрали собі слободу, дак можна й на бога верхи сісти? Ні, він-вам не стерпить. Він знайде на вас кару, пождіть, анахтеми. Він, милосердний, загонить вас у пекло.

К о п и с т к а. Нехай у пекло — там хоть тепло. А піди у рай, то й за дрова дбай…

Д і д з ц і п к о м. Ач, який! Ах ти ж безбожнику! Бузувіре ти окаяннийі.. Кинь цигарку, кажу!

Прийшов Г о д о в а н и й. Немов нічого не знаючи:

— Що тут такеє, діду Онисько?

Д і д з ц і п к о м. Отак, як бачиш. Стоїть коло божого дому та куриіь, та смердить, щоб ти знав, цигаркою.

Г о д о в а н и й. А чого, дозвольте, стоїть?

Д і д з ц і п к о м. Спитай його!

Х т о с ь і з л ю д е й. Чашу, святиню церковну забирають!.. Позолоту, срібло…

Г о д о в а н и й. Як це забирають, дозвольте? Хто бере? По якому праву?

Х т о с ь і з л ю д е й. А по такому, як і хліб брали. Камуні отій.

Г о д о в а н и й (прикидаючись). Дозвольте, то хліб — вещ зрозумілая, але ж чаша й хрест — це ж божії речі… Та хто бере?

К о п и с т к а. Комісія.

Г о д о в а н и й. Яка така комісія? Хто її обрав?

К о п и с т к а. Народ.

З л и й г о л о с Який народ? Де той народ?

К о п и с т к а. Бєдний народ.

Г о д о в а н и й. Та народ аж ось коли сходиться, а про комісію то ніхто, ма’іь, і не чув?

К о п и с т к а. А я кажу — которий найбідніший народ. Як і полагається тепер.

Прийшли ще люди.

З ними С т о н о ж к а, Д і д Ю х и м, В а с я, П а р а с к а. Гомін пішов.

Г о д о в а н и й. Ось що. Копистко! Ми, народ, вже знаємо про все… Бо ми, народ, знаємо, коли й яка з повіту бомага прийшла і що в тій бомазі пишеться. Ми, народ, тепер питаємось, як це так? В бомазі пишеться, щоб брати срібло-злато церковнеє з дозволу народного, а ми, народ, про це знаємо?

Г о л о с (незаможницький з натовпу). Которе бідне — знає як один.

Г о д о в а н и й. Підожди там!.. Як це так, ми, народ, питаємось, що в бомазі пишеться так, а ви чините навиворіт та ще й нишком од усіх? У бомазі сказано, щоб на об-чеських зборах проголосовані були всі церковні речі, а ви, як ті злодії, вдерлись в церкву і що робите?

Д і д з ц і п к о м. Чуєш?

Г о д о в а н и й. Так оце ми, увесь народ, і кажемо: чи дамо, чи не дамо чашу і хрест — об цім ви в народа спитайтеся!..

Г о м і н. У народа спитайтеся!..

Д і д з ц і п к о м. Чуєш, що народ каже?

К о п и с т к а. Та який же з вас народ, чудак ти, чоловіче?

Д і д з ц і п к о м. Як так?.. А хто ж ми, щоб ти знав?

К о п и с т к а. Ви ж незорганізований елімент, та й усе…

Г о д о в а н и й (по паузі). А ми ось що, граждани, комісія од народу! Ходімо зараз в церкву та й заборонимо їм по закону совєцькому…

К о п и с т к а. Ша!.. Підождіть!.. Закон то совєцький, та не про вас його писано.

Г о д о в а н и й. Та ти чого тут розкамашуєш! Що ти нам — начальство чи хто?

К о п и с т к а. Не начальство, а Совєцька власть!

Д і д з ц і п к о м. Яке ти маєш право?.. Хто тебе настановив?

К о п и с т к а. А звісно, не ви, діду. Були такі, що настановили… Ми тепер власть, і більше ніхто!

Г о д о в а н и й. Розступись, море, — кізяк пливе.

Д і д з ц і п к о м. Оце правда — розступись, море… Недавно з кізяка й не вилазило, а тепер — начальство!

П а р а с к а (тут як не вихопиться). А вам досадно? Га? Аж очі пухнуть з досади, що колись Мусій мій з панського загону й не вилазив, а я в кізяці й діти плодила, а тепер… тепер питають: де тут живе товариш Мусій К о п и с т к а?..

К о п и с т к а (посміхаючись). Тут! Осьдечки я, Мусій К о п и с т к а!

П а р а с к а. Не перебивай, сатана!.. Пожалуста, на з’їзд до нас… Ось воно! Колись моєму сатані й на землю забороняли сісти, а тепер його й на плисові крісла садовлять, раду з ним радять, як воно, що й до чого, а вам що? А вам сто сухих досад од цього!..

К о п и с т к а. Трах-тара-рах — оце вам, діду, резолюція!..

Д і д з ц і п к о м. А ти… А ти кинь цигарку, кажу! (Та й замірився на Копистку ціпком).

К о п и с т к а (не зворухнувся). Ша, діду!

Д і д з ц і п к о м. Кинь, бо…

К о п и с т к а. Не дмухайте, діду, проти вітру…

Д і д з ц і п к о м. Бо…

К о п и с т к а. Бо пуп увірветься.

Ударити дід не наважився. Одступивсь. Трясеться.

Разом сливе вийшли: із церкви — комісія, з-за огради — Г и р я, монашки, глухонімий Л а р и в о н.

Натовп подався назад. Галас упав, ущух.

С м и к. Що тут таке, Мусію?

К о п и с т к а. Та як би тобі й сказати… Виходить інцидент.

С м и к. Що саме?.. Хто?..

П а р а с к а. Та хто ж, як не дід Онисько.

Г о д о в а н и й… Бач, досадно стало, що мій рудий…

К о п и с т к а. Та цить!

Д і д Ю х и м десь луною озвався: «Моя мила, щоб ти воза не побила!»

Незорганізований елімент поприходив і за пазухою свою резолюцію держить…

С м и к. Яку тут резолюцію? В циркулярі пишеться, хто буде невдоволений, хай о своїм невдоволенні напише до повітової комісії, і там розсудять…